 
(8 січня 1935 - 14 грудня 1963)
український поет і журналіст, шістдесятник
«Я – українець !
Ось і вся моя автобіографія…»
Василь Симоненко народився в с. Біївці на Полтавщині. Протягом 1942—1952 pp. майбутній поет навчався в школі, захоплюючись читанням і гуманітарними науками.
Закінчивши середню школу із золотою медаллю, вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Шевченка. Брав участь у літературній студії ім. В.Чумака «СІЧ». У 1957-1963 рр. працював у газетах «Черкаська правда», «Молодь Черкащини», Робітнича газета», активно займався літературною творчістю. У 1962 р. Симоненко став членом Спілки письменників України. Того ж року вийшла друком єдина його прижиттєва збірка «Тиша і грім».
У цей же час поет працював в комісії з розслідування масових розстрілів НКВС. Були віднайдені таємні поховання на Лук’янівському і Васильківському кладовищах, у Биківнянському лісі. До Київміськради надали лист із проханням оприлюднити ці місця і встановити меморіали загиблим. Прохання було зігнороване, а Симоненко опинився під пильним контролем КДБ.
Надалі свободу творчості різко обмежено. У своєму щоденнику, на початку 1963 р. Симоненко пише: «Друзі мої принишкли, від них не чути й слова. Друковані організації стають ще зухвалішими. У квітні були зняті мої вірші в «Зміні», в «Жовтні», потім надійшли відмови з «Дніпра» й «Вітчизни»...» . І ось влітку 1963 року сталася дуже страшна своєю незрозумілістю подія - Василя Симоненка було затримано в Черкасах, заарештовано і піддано жорстоким побиттям. Наслідком цього стала серйозна хвороба нирок, від якої, 13-го грудня 1963р., поет помер у черкаській лікарні . Похований у Черкасах.
У 1964р. вийшла посмертна збірка «Земне тяжіння». І лише 1981 р. з'явилася книга «Лебеді материнства». У 1995 р. Василеві Симоненкові посмертно присуджено Державну премію України ім. Т. Шевченка. Протягом короткого життя В. Симоненко написав поезії, провідною темою яких є любов до рідної землі та почуття відповідальність за її долю в кожного з нас !
|