Богдан-Ігор Анто́нич
(5 жовтня 1909 - 6 липня 1937)
Український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець.
Домінантою творчості поета є філософська лірика, релігійні, космічні мотиви, відгомін лемківського фольклору і язичницької символіки. Творчий доробок включає прозові твори, переклади, статті літературно-критичного і теоретико-літературного характерів. Через офіційну заборону радянською владою, широко відомий лише з середини 1960-х.
Писати вірші поет почав ще в дитинстві, польською мовою. Восени 1928 року Антонич вступив до Львівського університету і цей етап життя мав вирішальне значення для розвитку його творчої особистості. Незважаючи на польськомовне університетське викладання, студентське життя вирувало в середовищі молодої української інтелігенції. Це заохочувало поета писати українською і допомогало вивчати українську літературну мову. Перші свої українські вірші Антонич читав у колі студентів-українців.
Перший вірш зі збірки “Привітання життя” опубліковано 1931 року у журналі «Вогні». Подальші твори “Три перстені”(1934), “Книга Лева”(1936), “Зелена Євангелія” (1937), “Ротації” (1937) також виходили друком у періодичних виданнях.
Незважаючи на велику поетичну творчість, поет знаходив час на працю в інших жанрах та на публіцистику. Він виступав з доповідями про українську літературу, робив переклади, писав рецензії, публікував сатиричні фейлетони, вів літературну хроніку відомих журналів. Окрім того, Антонич пробував свої сили у прозі та драматургії - була розпочата новела «Три мандоліни» та великий фрагмент повісті, що мала називатися «На другому березі». Складено лібретто до опери «Довбуш». Антонич також малював, грав на скрипці і писав музику, мріяв бути композитором.
|